На Бобровиччині за тиждень поховали п’ятьох Героїв

Наприкінці липня рідні й земляки оплакували, а священнослужителі відспівували в Бобровиці загиблого Героя Станіслава Івановича Митрюка, 1996 року народження.

Народився і виріс він у Бобровиці, тут і середню школу закінчив, потім вивчився на тракториста в Ніжині. Працював у фермерських господарствах та на інших роботах. 25 червня 2022 року уклав контракт з ЗСУ і став на захист Батьківщини. Був старшим солдатом, оператором радіолокаційної станції окремої роти, мужньо виконував свій обов’язок на вірність українському народу.

23 липня 2023 року старший солдат Митрюк Станіслав загинув у с. Новопавлівка Баштанського району, Миколаївської області. Залишилася одинокою згорьована мати, в очах якої навіки залишилася скорбота. Низько і з вдячністю за сина схилив голову перед нею представник військової частини, в якій воював Станіслав. Від імені громади біль втрати розділили з матір’ю Героя перший заступник міського голови Володимир Данішевський. Похоронили воїна на місцевому кладовищі.

* * *

У четвер, 27 липня, на центральній площі Бобровиці відбувся траурний мітинг «Вічна пам’ять Героям» з нагоди вшанування пам’яті загиблих воїнів Макаренка Володимира Григоровича та Жеребкова Олександра Сергійовича. Коротко розповіла про них ведуча мітингу-реквієму.

Володимир Макаренко народився в 1981 році в с. Щаснівка, після закінчення місцевої школи вчився в училищі на тракториста. До призову на строкову службу працював механізатором у рідному селі. На цю роботу повернувся в ТОВ «Земля і воля» й після завершення військової служби. У 2015 році пішов воювати в АТО, повернувся звідти ветераном війни, й продовжив мирну працю на землі. Та в січні 2023 року вимушений був знову стати на захист Вітчизни.

Загинув стрілець-санітар механізованого батальйону Володимир Макаренко під селом Приютне Пологівського району Запорізької області.

Олександр Жеребков народився в 1994 році в с. Кобижча, де й середню школу закінчив. На електромонтера вивчився в Мринському ПТУ, до призову в армію працював у Бобровицькому РЕМі. Строкову службу проходив у Національній Гвардії України. Після звільнення в запас працював охоронцем на підприємствах. Рідні й друзі розповідають, що Олександр мав велику жагу до життя, був доброю, сумлінною людиною, до якої завжди можна було звернутися по допомогу. У вересні 2022 року Олександр пішов захищати Батьківщину в складі аеромобільної бригади. У січні 2023 року, захищаючи Соледар, отримав осколкові поранення, але після лікування й нетривалої реабілітації повернувся на передову, в найгарячіше бахмутське пекло. В ньому 9 липня потрапив під артилерійський обстріл, отримав поранення, не сумісні з життям. Осиротіли навіки мама Ольга Іванівна та сестра Марина.

– Але в такому горі немає чужих, – наголосив у траурному слові виконувач обов’язків міського голови Геннадій Іванюк. – За загиблими Героями вся громада в скорботі й гірких сльозах, навіть небо рясно заплакало. Воно й нашу клятву закріпить, що імена воїнів назавжди залишаться в нашій пам’яті, довічна вдячність батькам за таких синів.

– На нашу землю прийшла страшна біда, і ці звичайні чоловіки сміливо кинулися захищати від неї український народ, – наголосив у виступі начальник першого відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування та соцпідтримки Андрій В’ялий. – Вони виконували свій священний обов’язок до останньої секунди життя. За таку їхню самопожертву український народ довічно в боргу перед Героями та їхніми рідними. Пам’ять про таких воїнів золотими літерами вписується в історію незалежної України. Бо вищого подвигу не існує ні на землі, ні на небі. Уклонімося світлій пам’яті Героїв, далі говорити надто важко…

«Згадаймо тих, кого нема із нами,

Хто Ангелом витає в небесах.

Кого душа і серце пам’ятає,

А згадка омивається в сльозах».

Так продовжила слова військкома ведуча мітингу, й оголосила хвилину мовчання, після якої прозвучав Гімн України.

Відспівували убієнних Героїв біля родинних будинків і на кладовищах. Зокрема у Щаснівці на кладовищі провели й місцевий траурний мітинг, відкрила й вела його колишня класна керівниця убієнного Володимира Макаренка Марфа Андріївна Лутава:

– Українська земля вже щедро полита кров’ю кращих синів Батьківщини, – у великій скорботі говорила вчителька про свого учня. – Наше село назване Щаснівкою, але кляте нещастя залетіло й до нас, забравши життя в нашого Володі, якого батьки ростили не для війни, а для хліборобської праці, й він пішов стежками батька-механізатора. Та кляті окупанти вдруге перервали його мирний труд, тепер уже навіки ангелом полинув на небо. Доземний уклін йому, хай вічно горить свіча пам’яті про нашого Героя.

Пам’ятне слово й сердечну вдячність рідним виголосив перший заступник міського голови Володимир Данішевський. Звернувся й до покійного: «Спочивай, друже, з миром».

– Завдяки таким бійцям, як Володимир Макаренко, була зупинена навала окупантів у чотирнадцятому році, зупинимо її і тепер, – сказав представник першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП Роман Хуторний.

Після слів подяки рідним за Героя, він від імені командування ЗСУ вручив Прапор України матері загиблого воїна Любові Миколаївні.

Сльозами обливалася староста села Алла Костюк, коли говорила про загиблого земляка, за нею заплакало й усе кладовище. Адже прощалися з непоправною втратою села.

* * *

У Бригинцях того дня відспівували й хоронили на місцевому кладовищі Віктора Миколайовича Тичинського. Родом він з Кіровоградської області. Після школи вивчився на газоелектрозварника, працював у Києві, де живе й старший брат Руслан. Ростила їх самотня мати, яка залишилася вдовою у віці 29 років. У 2017 році сини купили матері будинок у Бригинцях, щоб ближче було їздити до неї з Києва.

У лютому 2023 року Віктор пішов захищати Вітчизну, став класним снайпером. Та 21 липня він загинув, сиротою залишився його синок, а в Бригинцях – згорьована мати, яка працювала до цього року в ТОВ «Земля і воля» кухарем у їдальні відділку. Занедужала після того, як обох синів у Києві призвали захищати Вітчизну.

На похорон приїздив брат. Він воює у складі тієї ж бригади, де був і Віктор, але в іншому підрозділі, тож на бойове завдання ходив раніше – 19 липня. На щастя, отримав лише контузію. Віктор пішов на завдання 21 липня і загинув. Там же поклали голови й двоє його побратимів із Києва, їх поховали на столичному кладовищі 28 липня. Віктор Тичинський покоїться в Бригинцях, де, видно, назавжди оселилася мати Ярослава Степанівна.

* * *

У неділю, 30 липня, Бобровиччина провела останньою земною дорогою на той світ п’ятого загиблого воїна Романа Павловича Хоміка з Щаснівки, сусіда Володимира Марченка.

Пухом земля нашим Героям і потойбічний спокій. Пам’ять про них назавжди залишиться з тими, кого вони захищали до останнього свого подиху.

Григорій Войток